Дитячі страхи: природа, вікові особливості та шляхи подолання

 

 

 

  Що таке дитячі страхи, напевно, знає кожен. Більшість з них з віком минають, деякі залишаються, але не нагадують про себе, а деякі навіть у дорослому віці заважають. Проте дитячі страхи - це цілком нормальне, переборне явище, і те, як швидко ці страхи минуть, залежить від якості батьківської підтримки.

​

Вікові страхи у дітей

​

  Для кожної вікової групи, а також рівня психічного розвитку дитини, є свої специфічні боязні, котрі також бувають присутніми при неврозах чи інших захворюваннях, але, як правило, за умови пильного нагляду батьків, долаються по мірі дорослішання. 

​

  Щоб розібратися, що є нормою, а що потребує більш прискіпливої уваги, розглянемо типові страхи, властиві кожному етапу дорослішання дитини. 

 

   Етап 1: 0 - 12 місяців, "хочу, щоб мама була поруч"

​

Для новонароджених характерна інстинктивна форма захисту, що спрацьовує при різких рухах чи гучних звуках, виражається вона як загальне занепокоєність - немовля напружується, сіпає ручками і ніжками. Страх викликають гучні звуки, незнайомі люди, різкі зміни обстановки, висота, безпорадність у несподіваних ситуаціях та інші.

​

  Десь з 7 місяця малюк починає проявляти сильну стурбованість за умови тривалої відсутності мами у полі зору. Це є свідченням відчуття прив'язаності. В основі такого страху лежить усвідомлена реакція на самотність і розрив зв'язку з найріднішими людьми. Такі тривоги характерні до 3 років у хлопчиків і до 2,5 років у дівчат.

​

 З 8 місяця набирає сили страх незнайомців, чужих дорослих, особливо літніх людей, а також жінок, не схожих на маму. 

​

  Це є свідченням появи психологічного поділу на "своїх" і "чужих", а у ширшому розумінні - боязнь всього незнайомого, нового і незвичного. Як правило, за умови відсутності яких-небудь негативних потрясінь, хвороб, затяжних стресів, такий страх минає до 18 місяців.

 

  Тому батькам варто з особливою уважністю і турботою ставитись до малюка 1 року життя, якомога менше залишати його на когось іншого, уникати довготривалих відлучень чи поїздок, без особливої потреби не віддавати в дитсадок і обов'язково бути разом з ним у випадку, якщо той опиняється в лікарні. 

​

  У випадках, якщо здоров'я дитини ослаблене, сон тривожний, відчуваються різкі перепади настрою і індивідуальна примхливість, мамина близькість має особливо велике значення. 

​

Етап 2: 1-3 роки. Малюк пізнає світ 

 

  Між першим і другим роками життя близько половини дітей переживають страх у разі несподіваної появи сторонніх, чужих людей, а також при знаходженні на висоті, а також страх болю, різких звуків, перебування на самоті.

​

  Близько 2 років з'являється страх перед тваринами, найчастіше собаками, боязнь рухомого транспорту (вантажівки, поїзди, трамваї).

​

  У віці 2-2,5 роки можлива поява нічних кошмарів; також діти бояться проявів стихії: грому, блискавки, зливи; незнайомих "страшних" предметів, як от пральна машина, фен, пилосос.

​

  Також в середньому на 3 році життя виникає страх покарань, котрий супроводжує ріст активності малюка і його розуміння причинно-наслідкового зв'язку власних дій. У сім'ях, в яких батько у цей період бере активну участь у розвитку і вихованні, такі тривоги виражені у значно меншій мірі. Важливо пам'ятати, що виховання не має перетворюватися у війну з тим, що формується усвідомлення власного "Я" дитиною.

​

  У жодному разі не слід забороняти малюку озвучувати те, що той чогось боїться. Він повинен мати можливість висловлювати свої тривоги і переживання, в тому числі і негативні. Завдання батьків при цьому - максимально допомагати йому подолати реальні і уявні небезпеки.

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

Етап 3: 3 роки - до школи. Страх темряви і страх смерті. 

​

  У цьому віці для багатьох дітей типовими є боязнь болю, раптових гучних звуків; популярними є також страхи темряви, рухомого транспорту, води, закритих приміщень, висоти, а також страх самотності. 

​

  У віці 3-5 років велика частка дітей боїться болю, раптових гучних звуків, деяких казкових персонажів (чаклуни, відьми, дракони); кожен 3-ій - темряви, рухомого транспорту, глибокої води; незнайомого і замкнутого простору. Дитячі психологи стверджують, що такі страхи властиві тим дітям, батьки котрих самі надто емоційні, а також намагаються не подолати страх разом з дитиною, а просто позбавити її від них.  

​

 У 6 років у деяких дітей може з'явитися страх смерті, зумовлений розумінням незворотності вікових змін, які відбуваються, старості, змін у часі і просторі. Як правило, такий страх не виражається прямо, а проявляється у характерних для цього віку боязнях нападу стихії (до прикладу, пожежі, землетрусів, великої води). Такі страхи трапляються практично у кожної 2-ї дитини і минають з часом. 

​

 Для дітей молодшого шкільного віку згадані страхи зазвичай притуплюються, проте виникають характерні нові, такі як страх поганих оцінок, нескладання іспитів, запізнень в школу. 

​

Етап 4: Молодші класи і старші

​

  Діти 7-9 років бояться темних місць, таких як підвал, комори; стихійних лих, катастроф, а також нерідко відчувають страх перед батьками за погану успішність в школі, бояться фізичних покарань. Діти 9-11 років переживають з приводу успіхів у навчанні, спорті, дуже близько до серця сприймають різного роду невдачі, відокремленість від колективу. Страх здатні викликати також певні великі тварини, висота, глибока вода, а також незнайомі люди, які можуть нести в собі загрозу (хулігани, п'яні, підозріло одягнені).

​

  У 11-13 років діти важко сприймають поразки, переживають з приводу власної зовнішньості і привабливості, дуже вразливі до будь-якої критики з боку однолітків та дорослих.

 

Причини страхів 

​

  Найпоширеніша причина більшості дитячих страхів - це негативний досвід у минулому. Наприклад, у дитини, котру вкусив собака, ймовірно виробиться страх собак у майбутньому. 

​

  Психологи наголошують на типовій батьківській помилці, яка породжує надмірні тривоги: на звичці лякати дітей, котрі погано поводяться, що прийдуть злий бабай, сірий вовк, чужий дядя, Баба Яга і заберуть їх! Так, дійсно, згадуючи дитинство, майже кожен зараз пам'ятає погрози батьків, що буде, якщо не з'їсти кашу або історії про того, хто заховався у темній кімнаті чи на горищі. І проблема в тому, що подібні погрози від найближчих, котрим діти довіряють найбільше, звучать дуже реалістично, а помножені на дитячі яскраві фантазії і наївність, посилюються і нерідко супроводжують малюка і в старшому віці. 

​

  Батьки для дитини найближчі і найрідніші люди, від них малюк найбільше очікує підтримки і розуміння, довіряє їм, розраховує на їх захист у всіх страшних ситуаціях. Тому, якщо погрожують батьки чи бабусі і дідусі, у дитини виникають суперечливі почуття: з одного боку, вона любить рідних, довіряє їх словам та авторитету, a з іншої сторони - такі слова змушують її сумніватися у всьому і у всіх, породжують недовіру. І це легко пояснюється: слова "прийде злий бабай і забере тебе" завідомо брехливі, тож побачивши, що ніякий бабай не приходить, дитина бачить, що її обдурили. І тут же з'являється розуміння, що раз покарання не буде, слухатися батьків не обов'язково. Разом з цим малюк розмірковує: "Чому моя мама готова віддати мене бабаю? Я ж її люблю, хіба вона мене не любить?".

​

  Зрозуміло, що подібні думки аж ніяк не допомагають сформувати довірливі і теплі стосунки всередині сім'ї, а навіть навпаки - сприяють відчуженню дитини та батьків, розвитку різноманітних дитячих страхів і тривог. 

​

  Тому важливо пам'ятати, що всі погрози, якими користуються з метою впливу на дитину, мають маніпулятивний характер, тож застосовувати їх у виховному процесі не варто. 

​

  Отож, в певні періоди життя і дорослішання дитини більшість страхів є нормальною, цілком природною реакцією на незрозуміле, непізнане, невідоме. Діти молодшого віку зазвичай не усвідомлюють свій страх, він проявляється безпосередньо у критичні моменти. Часто джерелом страхів є набутий негативний досвід (падіння - страх висоти; укус собаки - страх тварин).

 

  Корисно також долати страхи разом з дітьми: за руку заходити в незнайоме темне приміщення, тримати в руках мишеня, гладити собаку, показуючи власним прикладом, що боятися не варто.

​

  Проте не варто нехтувати страхами як мотиватором завжди бути обережним у поводженні на дорозі, з дикими тваринами чи біля водойми. Дитина має усвідомлювати ризики і знати, які з них реальні, а які - всього лиш вигадка.

  Пам'ятайте, що не треба панікувати і занадто перейматися психічним здоров'ям дитини, якщо зіткнулися з такою проблемою. Це черговий етап розвитку малюка, який необхідно просто пережити разом з ним, показуючи підтримку і готовність завжди прийти на допомогу. Подоланий спільними зусиллями страх - це запорука самовпевненості дитини і віри в її сили та можливості.