Як спілкуватися з гіперактивною дитиною

 

 

 

  Гіперактивність – це хвороба, яка пов’язана з порушенням діяльності центральної нервової системи та легким порушенням мозкової діяльності.

​

Причини виникнення гіперактивності:

​

- спадкові фактори;

- біологічні особливості будови і функціонування головного мозку;

- пологові травми;

- інфекційні захворювання, перенесені дитиною в перші місяці та роки життя;

- виснажливі соматичні захворювання;

- фізичні та психічні травми;

- психосоціальні проблеми - стосунки батьків у сім’ї, тип сімейного виховання.

​

   Для людей, що оточують гіперактивну дитину, вона видається з такими ж якостями, які присутні у інших дітей: неслухняною, неуважною, ледачою, забудькуватою, некерованою. Тому дорослі схильні застосовувати ті ж методи впливу і виховання, що й для інших дітей: окрики, вмовляння, обіцянки, погрози, вимоги. Проте дуже швидко стає очевидною неефективність здавалося б перевірених і надійних методів виховання.

​

 В чому ж полягає різниця між звичайними активними дітьми і гіперактивними?

​

Активні діти:

​

- без кінця бігають, стрибають, кричать, метушаться, але заспокоюються, коли їх чимось зацікавлюють;

- не страждають розладом сну;

- не проявляють постійну агресію по відношенню до дорослих та однолітків;

- задають багато запитань, але при цьому уважно вислуховують відповіді;

- міняють поведінку в залежності від місцезнаходження: вдома вони одні, а в гостях зовсім інші.

​

          Гіперактивні діти

​

- постійно стрибають, бігають, кричать, граються і ніколи не заспокоюються, навіть якщо сили закінчуються, гіперактивна дитина не зупиниться;

- страждають від розсіяної уваги, порушення просторової координації;

-.швидко говорять, ковтають слова, задають безліч запитань, але не вислуховують відповіді на них;

-.нездатні займатися діяльністю, що вимагає терпіння, уважності, посидючості;

- агресивні: б’ються, штовхаються, кидають у людей різні предмети;

- скрізь ведуть себе неадекватно: вдома, у дитячому садочку, у школі, в гостях.

​

  Якщо до вашої дитини більше підходять другі критерії, значить, вона гіперактивна. Проте ставити самостійний діагноз не рекомендується, тільки лікар здатний визначити симптоми і зробити відповідний висновок.

 

  У разі виявлення гіперактивності лікарі ставлять відповідний діагноз – синдром дефіциту уваги з гіперактивністю і призначають комплекс лікувальних заходів. Багато батьків  самостійно  купують в аптеці седативні заспокійливі ліки і починають давати їх дитині. Пам’ятайте про те, що неправильно підібраний фармакологічний препарат може в значній мірі погіршити перебіг захворювання. Не треба займатись самолікуванням. 

 

   Окрім ліків, які на якийсь час можуть зняти найсильніші симптоми цього захворювання, лікарі мало що можуть запропонувати.  А батьки і педагоги потребують конкретних рекомендацій - як щодня спілкуватися з такою дитиною, щоб обходити стіну нерозуміння між дитиною і дорослим, яку не можна пробити традиційними педагогічними прийомами.

​

   Не можна сказати, яка тактика поведінки дорослих є більш правильною – все залежить від конкретного випадку у кожної конкретно взятої дитини. Для когось «їжакові рукавиці» - єдиний спосіб утримати дитину в рамках, а для когось кожне грубе слово є справжньою психологічною травмою. Уважно спостерігайте за реакцією вашої дитини на зауваження – і ви дуже швидко зрозумієте, що для неї потрібно.

​

  Але найголовніше, що необхідно усвідомити, це той факт, що гіперактивна дитина така бурхлива і активна ні в якому разі не тому, що хоче дошкулити дорослим. Всі її витівки є наслідком особливостей роботи її нервової системи, найчастіше вони непідконтрольні їй самій. А ось емоційні сплески дорослих, чиї нерви вже на межі, ніякого позитивного результату не принесуть, зате погіршити ситуацію можуть значно.

​

 Незважаючи на те, що кожна дитина, що страждає синдромом гіперактивності, потребує індивідуального підходу, особливості їх психології дозволяють дати деякі загальні для всіх дітей рекомендації, що полегшують виховання гіперактивної дитини:

​

Постановка завдання

​

   Особливості розвитку діток із синдромом гіперактивності такі, що логічне й абстрактне мислення у них розвинені набагато гірше. Саме тому такій дитині необхідно ставити тільки чітко позначену задачу. Пропозиції повинні бути максимально короткими, не несучими ніякого зайвого смислового навантаження. Намагайтеся уникати довгих речень.

​

Послідовність вказівок

​

   Вкрай не рекомендується давати дитині з синдромом гіперактивності відразу кілька завдань, наприклад: «збери іграшки, помий руки і йди обідати». Сприйняти всю інформацію одразу дитині буде досить складно і, швидше за все, він не виконає жодного доручення, відвернувшись на що-небудь інше. Набагато розумніше давати ці вказівки в логічній послідовності та по мірі виконання.

​

Окреслювати часові рамки

​

   У таких дітей дуже туманне уявлення про почуття часу, тому самі стежте за часом, відведеним на виконання кожного вашого доручення. Намагайтесь завжди попереджати дитину хвилин за п’ять до початку виконання вашого доручення.

​

Правильно кажіть «НІ»

​

   Власно кажучи, як раз слово «ні» вживати і не можна. Забороняючи що-небудь дитині, будуйте свої пропозиції таким чином, щоб у ньому не було присутнє заперечення. Наприклад, якщо ви хочете, щоб ваша дитина не бігала по траві, не варто говорити йому» «Не бігай по траві!». Набагато більший ефект матиме наступна фраза: «Іди на доріжку». І, зрозуміло у всіх навіть конфліктних ситуаціях дорослі повинні зберігати спокій.

​

Як заспокоїти гіперактивну дитину

​

  Якщо дитина надмірно збуджена, постарайтеся змінити обстановку на більш спокійну, запропонуйте йому водички, спокійно поговорить з ним на будь-яку сторонню тему.

​

Психологічні поради вчителю на уроці

​

   Не забороняйте дитині стояти під час уроку, якщо їй це потрібно.

Давайте їй можливість рухатись на уроці (доручіть витирати дошку, впроваджуйте фізкультхвилинки).

​

..Ніколи не приказуйте, не примушуйте, але також і непотрібно підлещуватися перед такою дитиною. Достатньо буде попросити, можливо декілька разів.

​

 Назавжди відмовтесь від читання нотацій. Така дитина буде тільки нервувати, але ніяких висновків при такому підході для себе не зробить. Краще поставити запитання о можливих наслідках такої поведінки, або самому розказати учневі схожу історію, при цьому ніяк не звинувачуючи його у тому що трапилось.

​

  Під час уроку зведіть до мінімуму усі відволікаючі фактори. Для цього перш за все, виберіть для дитини оптимальне місце за партою – у центрі класу напроти дошки.

​

  Дозувати учню виконання великого завдання, розбивати його на окремі частини. Контролювати етапи виконання роботи кожній із них.

​

  Така дитина набагато краще впорається із більш важкими але цікавими, динамічними завданнями, ніж з довгими і нудними. Тому готуючись до уроку вчитель може розробити для таких дітей індивідуальні завдання, або зробити сам урок більш динамічним.

​

  Не пред’являйте збільшених вимог такому учню.

​

  Не доручайте йому масу справ водночас. Звісно, такі діти полюбляють нести велику відповідальність, і навіть якщо це в них добре виходить, така загрузка підриває їх і без того нестабільний емоційний стан. Зупиніться на чомусь одному, своєчасно змінюючи види діяльності.

​

  У разі агресивної поведінки, або після конфлікту, якщо дитина зовсім не намагається разом з вами аналізувати ситуацію та знайти вихід, дайте їй можливість побути на самоті, подумати самостійно. Вона обов’язково виявить свою провину та зробить необхідні висновки. При цьому, якщо дитина категорично відмовляється просити вибачення, запропонуйте їй замість цього зробити щось приємне та несподіване на знак примирення.

​

  По можливості ігноруйте визиваючи вчинки дитини. Та заохочуйте до хорошої поведінки.

​

  Давайте можливість таким учням покричати на перерві, таким чином діти знімають слабкість та гнів.

 

  Під час уроку намагайтеся як можна більше контролювати свою власну поведінку, свої емоції.

​

  Якщо учень порушує дисципліну, замість зауваження: знайдіть для нього запитання або доручить щось зачитати вголос, пошуткуйте, змініть вид діяльності.

​

  При оцінюванні роботи слід зосередити увагу на тій її частині, де дитина досягла успіху. Торкаючись питання про невиконане завдання, корисно обговорити обставини, за яких дитина могла б досягти успіху.

​

  У процесі навчання, особливо в перші періоди, гіперактивній дитині важко одночасно виконувати завдання і стежити за акуратністю. Тому на початку роботи педагог може знизити вимогливість до акуратності. Це дозволить сформувати в дитини відчуття успіху (а як наслідок - підвищити навчальну мотивацію).

​

​

​

​

​

​

​

​

 

 У класі на спеціальному стенді можна розмістити розпорядок дня, черговість виконання завдань, правила поведінки. Причому дітям легше сприймати інформацію, якщо вона подана не тільки словами, а й символами, які їм зрозумілі.

​

  Система заохочень і покарань має бути досить гнучкою, але обов’язково послідовною. І тут слід враховувати особливості гіперактивної дитини: вона не вміє довго чекати, тому й заохочення повинні мати моментальний характер і повторюватися приблизно через 15-20 хв. Один із варіантів заохочення - видача жетонів, які протягом дня можна обміняти на нагороди.

​

  Попри всі можливі труднощі адаптації гіперактивних дітей до школи, для них неприйнятний варіант домашнього навчання. Повноцінний розвиток таких дітей можливий тільки при колективній формі навчання, участі в іграх, спілкуванні з однолітками. Водночас тривале перебування серед дітей, шумні ігри, неминучі суперечки призводять до перезбудження дитини й дезорганізують її розумову діяльність. Дитині потрібен відпочинок від групового спілкування, тому група продовженого дня для неї небажана. За сильних функціональних порушень діяльності мозку краще перевести дитину на неповний навчальний тиждень із додатковим “ковзним” вихідним днем.

​

   Важливо, щоб, крім навчання, гіперактивна дитина мала справу, де б вона була успішною, де б могла витрачати надлишок енергії через фізичні заняття, її приймало оточення і вона почувалася комфортно: участь у спортивних секціях, хореографічних колективах, гуртках чи заходах, пов’язаних з активними рухами.         Стійке захоплення та комфортне самопочуття у групі однолітків можуть стати головним компенсаторним ресурсом у формуванні позитивної самооцінки гіперактивної дитини та її особистості в цілому. Однак треба оберігати дитину від перевтоми - це призводить до зниження самоконтролю й підвищення гіперактивності.

​

 Головне у співпраці з гіперактивною дитиною - постійна винагорода позитивної та бажаної поведінки, стимулювання мотивації, заохочення до потрібних дій.

​

  На завершення слід нагадати дорослим про те, що вони не самотні – поруч з вами є і кваліфіковані лікарі – неврологи, які точно знають, як лікувати гіперактивність у дітей. Правильно підібраний комплексний курс терапії може в значній мірі поліпшити стан дитини. Крім лікарів неврологів, ви можете звернутися за допомогою до дитячих психологів, які підкажуть вам, як виховувати гіперактивну дитину. І пам’ятайте – ваша дитина ні трохи не гірше інших діток, просто він особливий.