На сьогоднішній день більшість дослідників визначає порушення діяльності ЦНС внаслідок органічних шкідливостей раннього онтогенезу як одну з ймовірних причин аутизму. Факти, що підтверджують цю гіпотезу: гіпо- або гіперсензитивність щодо стимулів різних аналізаторів; прояви моторної розгальмованості; швидка виснажливість та труднощі у формуванні довільної уваги; ехолалії та затримка психомовного розвитку; розумова відсталість, яка часто є супутнім розладом, при аутизмі.

 

  Сучасні дослідники підкреслюють, що використання «природного підкріплення» найкращим чином сприяє закріпленню комунікативних навичок. Однією з умов є використання повсякденних, природньо виникаючих ситуацій в системі корекційної роботи. Дослідження попередніх років показали, що формування комунікативних навичок у дітей з аутизмом недостатньо ефективне, якщо процес навчання заснований на виконанні жорстко структурованих вправ і завдань і протікає виключно в рамках корекційних занять. В цьому випадку, навички що формуються виявляються нефункціональними, ізольованими від щоденно виникаючих соціальних ситуацій і не використовуються дітьми в умовах повсякденного життя.

 

    Для вирішення цих проблем в процесі корекційної роботи застосовується метод «супроводжуючого навчання», який заснований на використанні природньо виникаючих ситуацій, епізодів з метою формування комунікативних навичок. У процесі корекційної роботи комбінується виконання навчальних завдань і вправ з використанням повсякденних ситуацій. Це дозволяє дитині здійснити перенесення комунікативних навичок що формуються у різні соціальні контексти. Для реалізації даної умови дорослий, який перебуває з дитиною, повинен розглядати кожну ситуацію як потенційну можливість для побудови комунікативної взаємодії. Це вимагає значної уваги по відношенню до поведінки і емоційних реакцій дитини. Якщо дорослий помітив, що дитина зацікавлена чимось чи готова до взаємодії, він повинен знайти можливість для налагодження комунікативного процесу.

​

   Наведемо кілька практичних прикладів:

​

    1. Ви бачите, що дитина хоче дістати м'ячик, який лежить на шафі, але не може дотягнутися. В цьому випадку проявіть зацікавленість по відношенню до даної ситуації, спостерігаючи за дитиною і щиро посміхайтесь, так, щоб у неї виникло бажання звернутися до вас. Коли дитина звернув на вас увагу, простягніть руки в сторону м'ячика, демонструючи готовність дістати його, і продовжуйте дивитися на дитину. Якщо вона не може висловити прохання, дайте підказку: «Дай м'ячик», «Дістань м'ячик» і т.д. Коли дитина повторить за вами, відразу ж виконайте його прохання.

​

    2. Ви бачите, що дитина з цікавістю спостерігає за грою собак на вулиці. Проявіть зацікавленість в цій ситуації: встаньте або сядьте навпочіпки поруч з дитиною, також поспостерігайте за грою собак і прокоментуйте ситуацію: «Собаки грають». Ймовірно, що дитина повторить за вами. Тоді подивіться на неї зі схваленням і злегка кивніть, підкріплюючи його реакцію. У разі якщо цього не відбулося, продовжуйте використовувати подібну стратегію поведінки. Увага і повага до інтересів дитини приведуть до того, що у неї виникне бажання повторити ваші висловлювання. З часом дитина зможе самостійно коментувати ситуації, ділячись з вами своїми інтересами.

​

   3. Ви бачите, що дитина намагається знайти свої черевики, щоб піти на прогулянку. Поспостерігайте за дитиною, проявляючи увагу до його проблеми. Коли вона подивиться на вас, підкажіть необхідні слова, наприклад: «Де черевики?». Коли дитина повторить, відразу ж дістаньте їх або покажіть дитині, де вони, підкріплюючи її комунікативне висловлювання. (Описані нами приклади використовуються в роботі з дітьми з різним рівнем комунікативного, соціального і когнітивного розвитку). Аналогічні ситуації можна моделювати штучно.

​

   Наведені нами приклади дають уявлення про те, що використання повсякденних, природньо виникаючих ситуацій здійснюється з урахуванням потреб та інтересів дитини. Важливим є те, що в подібних ситуаціях відбувається природнє підкріплення її комунікативних висловлювань; в якості винагороди виступає результат мовленнєвої активності дитини - виконання її бажання, наміру, безпосередньо пов'язаного з даною ситуацією. Це дозволяє дитині зрозуміти, що вимовлена фраза призводить до певного результату; що за допомогою висловлювання можна вплинути на поведінку інших людей і досягти бажаного.